Альберт Ейнштейн - 5 шекелів, Ізраїль
Альберт
Ейнште́йн (1879,Німеччина — 1955,
США) — один з найвизначніших фізиків XX століття. Лауреат Нобелівської
премії 1921 року. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка.
Народився 14 березня 1879 року в німецькому місті Ульм в єврейській родині.
Мешкав у Швейцарії (з 1893), Німеччині (з 1914) і США (з 1933).
Створив спеціальну (1905) і загальну (1907–1916) теорії відносності; відкрив
закон взаємозв'язку маси і енергії (див. E=mc²). Автор основоположних праць
з квантової теорії: ввів поняття фотона, встановив закони фотоефекту, основний
закон фотохімії (закон Ейнштейна), передбачив (1916) вимушене випромінювання.
Розвинув статистичну теорію броунівського руху, заклавши основи
теорії флуктуацій, створив квантову статистику Бозе—Ейнштейна. З 1933 року р.
працював над проблемами космології і єдиної теорії поля.
У 1930-ті роки емігрував з Німеччини до США і пізніше на знак протесту
проти націонал-соціалізму відмовився від німецького громадянства і вийшов із
складу Прусської і Баварської академій наук. Також виступав проти війни,
в 1940-х — проти застосування ядерної зброї. У 1940 підписав лист президентові
США про небезпеку створення ядерної зброї в Німеччині. Гаряче підтримував ідею
створення єврейської держави.
Приватний архів Альберта Ейнштейна зберігається в Національній бібліотеці
Ізраїлю в місті Єрусалим.
Початок наукової діяльності
У 1900 Ейнштейн закінчив політехнікум, отримавши диплом викладача математики і
фізики. Хоча його успішність не була зразковою, проте він серйозно зацікавився
цілим рядом наук, у тому числі геологією, біологією, історією культури,
літературознавством, політичною економією. Хоча в наступному, 1901 року Ейнштейн
отримав і громадянство Швейцарії, але аж до весни 1902 не міг знайти постійне
місце роботи, лише підробляв, замінюючи вчителя у Вінтерурі. У армію він
покликаний не був через плоскостопість і розширення вен. Унаслідок відсутності
заробітку Альберт Ейнштейн буквально голодував, не приймаючи їжу по декілька
днів поспіль. Згодом це стало причиною хвороби печінки, що нагадувала про себе
до кінця життя.
Не зважаючи на проблеми, що переслідували його в 1900—1902, Ейнштейн знаходив
час для подальшого вивчення фізики. У 1901 берлінські «Аннали фізики»
опублікували його першу статтю «Наслідки з явища капілярності» (Folgerungen
aus den Capillaritatserscheinungen), присвячену аналізу сил притягання між
атомами рідин, проведеному на основі вивчення капілярного ефекту.
На деякий час Ейнштейнові удалось влаштуватися вчителем математики і фізики в
Шафхаузені, в пансіонаті для іноземців, що поступали у вищі навчальні заклади
Швейцарії. Один з друзів Ейнштейна, математик Марсель Гроссман, що був одночасно
і батьком одного з його учнів, рекомендував Ейнштейна на посаду експерта
третього класу у федеральне Бюро патентування винаходів з окладом 3500 франків в
рік. Великий фізик працював в Бюро патентів Швейцарії з липня 1902 по
жовтень 1909, займаючись переважно патентуванням винаходів, пов'язаних з
електромагнетизмом. З 1903 він був постійним працівником Бюро. Характер роботи
дозволяв Ейнштейнові присвячувати вільний час дослідженням в області теоретичної
фізики.
6 січня 1903 Ейнштейн одружився з 27-річною Мільовою Маріч. Вплив Мільови Маріч,
дипломованого математика, на праці її чоловіка до нашого часу залишається
нерозв'язаним питанням. Проте їх шлюб був швидше інтелектуальним союзом, і сам
Альберт Ейнштейн називав свою дружину «творінням, рівним мені, настільки сильним
і незалежним, як і я». Між Ейнштейном і Маріч завжди існувала певна відстань, бо
великий учений часто мав потребу проводити час наодинці для здійснення своїх
досліджень. Цікаво, що радянський фізик Абрам Федорович Йоффе, особисто знайомий
з Ейнштейном, назвав останнього в некролозі Ейнштейном-Марічем, і цей факт часто
наводиться як доказ спільності наукової діяльності видатного фізика і його
дружини. Проте, висловлюються припущення, що Йоффе додав до прізвища Ейнштейна
прізвище його дружини лише тому, що вважав це традицією, прийнятою в Швейцарії.
«Рік чудес». Спеціальна теорія відносності
1904 року «Аннали фізики» отримали від Альберта Ейнштейна низку статей,
присвячених вивченню питань статистичної механіки й молекулярної фізики. Вони
були опубліковані 1905 року, відкривши так званий «Рік чудес», коли чотири
статті Ейнштейна зробили революцію в теоретичній фізиці, поклавши початок теорії
відносності, у якій Ейнштейн замінив розгляд частинок розглядом подій і
перевернув уявлення про фотоефект і броунівський рух. Фізичне співтовариство в
цілому погоджується з тим, що три з цих робіт заслуговували на Нобелівську
премію, яка врешті-решт дісталася Ейнштейнові лише за роботу з фотоефекту —
досить дивний факт, коли врахувати, що вчений відомий саме завдяки теорії
відносності. Це можна пояснити відсутністю наочного експериментального
підтвердження спеціальної теорії відносності, через що тогочасне наукове
товариство її сприймало неоднозначно. Наприклад такі вчені як Дж. Томпсон та Г.
Лоренц ще довго виступали з критикою СТВ. Тому для консенсусу було визнано
доцільним нагородити Ейнштейна премією за пояснення явища фотоефекту, наукова
цінність якого була беззаперечною вже тоді. На той час Ейнштейну не вдалося
узгодити положення СТВ з квантовою механікою.
Загальна теорія відносності
Опублікована в 1915 році загальна теорія відносності розширила область
застосування постулатів спеціальної теорії відносності на неінерційні системи
відліку, включивши в себе також теорію гравітації. Загальна теорія відносності
ґрунтується на принципі еквівалентності й розглядає викривлення в просторі-часі.
Теорія відкрила шлях до побудови теорії Всесвіту — космології.
Нобелівська премія
У архівах Нобелівського комітету збереглося близько 60 номінацій Ейнштейна у
зв'язку з формулюванням теорії відносності, проте премія була присуджена лише в
результаті номінації шведського фізика Карла Вільгельма Озеєна, у зв'язку з
поясненням фотоелектричного ефекту. Озеєн особливо підкреслював, що цього разу
він номінує Ейнштейна не у зв'язку з теорією, яка представлялася спірною членам
Нобелівського комітету, а у зв'язку з поясненням природного явища, поза сумнівом
спостережуваного в експерименті. У результаті цієї номінації Ейнштейн отримав
премію за 1921 заднім числом одночасно з Нільсом Бором восени 1922.
Цікаві відеододатки